24 грудня День народження В’ячеслава Чорновола, громадського та політичного діяча, журналіста, одного з лідерів українського дисидентського руху.

Особливо цінними артефактами Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» є листи В’ячеслава Чорновола (1937 – 1999) до поетеси Ірини Калинець (1940 – 2012), з якою його пов’язували дружні стосунки, схожість світоглядів, участь в антирадянському опорі.

Важко писати про сокровенне, коли знаєш, що твої листи читатимуть абсолютно чужі люди. Читатимуть не через цікавість, а з метою жорсткого контролю за твоїми думками, намірами і планами, колом знайомств. Важко писати, виливаючи душу, коли знаєш, що твої листи читатиме цензор, упереджений до тебе. Важко писати, не будучи впевненим, чи знайде лист свого адресата. Але так хотілося хоч ковток свіжої інформації від рідних, друзів, однодумців.

Написані вони після того, як обидвоє уже відбули свої роки ув’язнення і були етаповані на заслання. Ірина Калинець відбувала перший рік заслання в Читинській області, с. Ундіно-Посельє Балейського району (Забайкалля). В’ячеслав Чорновіл (підписував свої листи – кум)  перебував на засланні у селі Чаппанда у Якутії.

Листи пронумеровані, збереглися номери 3, 4, 6 (від 26.05.1978 р., 17.07.1978 р., 27.11.1978 р. ). Очевидно, в існуючих реаліях політв’язнівського життя, коли листи перехоплювали кагебісти,  В. Чорновіл таким чином перевіряв, чи усі з них діставалися адресатки. Судячи з нумерації, листів було більше. На жаль, доля інших на даний момент не відома. Чи не дійшли до Ірини Калинець, чи загубилися згодом.

Епістолярний стиль В’ячеслава Чорновола  імпонує легкою іронічністю, дотепністю та гумором. Саме так він описує своє доволі непросте життя в засланні, складний побут  і протистояння з КГБ. А ще автора листів відзначає глибока ерудиція, освіченість та велика жага до праці та діяльності. З перших рядків  проявляється талановитий журналіст і публіцист. Листи Чорновола доволі великі й інформативні. Так лист від 26.05 та 17.07.1978 р. написаний на чотирьох двосторонніх аркушах, а лист від 27.11.1978 – на двох. Сам він в одному листі зазначав, що коротко писати не вміє.

У листах є багато інформації й згадок про друзів та однодумців, нечесні методи роботи КГБ проти інакодумців, порушення прав людини та багато інших важливих для істориків відомостей.

В. Чороновіл про свій побут на засланні в Чаппанді (Якутія) пише наступне: «З 10.V [1978] працюю. Міліція таки видавила з радгоспу формулювання «різноробочий з легкою фізичною працею» (сім раз мене радгосп футболив). І ось я перебраю бульбу в холодному (від -2 º до +3º), вологому підвалі. Якраз для мого горла! Заробляють там 70-80 крб. (це із 60%-им північним коефіцієнтом!) Не дадуть порядної квартири (тут зараз є можливість), після першої зарплати розрахуюсь, бо в СРСР оголошено найнижчою 70 крб. зарплату (без коефіцієнту)». Ділиться він із кумою, як він називав Ірину Калинець, яка була хрещеною матір’ю його сина Тараса, і своїми першими враженнями про Якутію, в якій мав відбувати три роки заслання і яка не дуже привітно, як випливає з листа, зустріла його: «Як Тобі подобається: 21.V випав сніг метрової глибини. До того щодня мокрий сніг, що переходив у дощ. Так весь травень. Багнюка невилазна. Правда, вже чотири дні як схаменулося, сонце, з’явилися перші весняні квіточки (фіолетові підсніжники). Оце вчора йшов пішки 25 км в Нюрбу відмічатися, а сьогодні таким же побитом назад, бо дорога низиста, то натішився і зозулями, і жайворонками, і оберемок квітів приніс».

А у листі від 17 липня 1978 р. він пише: «Що роблю? Байдики б’ю. Усі косять для себе сіно, а у мене худоби ще немає, отож кілька днів гуляв (було, до речі, бо при Атені), а потім поставили до якоїсь вперше придуманої тут цього року теплиці, де, як бачу, виросте не більше десятка замучених огірків, бо все робиться не так, як треба. Якщо в тому місяці заробив 78, то в цьому з 50 зароблю. Але дарма, бо в магазині нічого немає, то нащо гроші?»

Цікавою є класифікація дисидентів В. Чороновола, яку він викладає у листі від 17 липня 1978 р. «Про поділ дисидентів на: 1) досидентів; 2) сидентів і 3) відсидентів Тобі, здається, писано. Я вношу доповнення. Другу групу ділити на підгрупи: разсиденти (це – ти), двасиденти (це я зараз), трисиденти (це я трохи згодом) і т. д. Харашо?»

Незважаючи на те, що він знав свою подальшу долю, все ж продовжував активну діяльність і на засланні: «Це все Тобі пишу не задля скімлення, а тільки обрисовую ситуацію. Бо виник у мене задум узагальнити становище засланців і ткнути носом високі органи в те, що не чинять з нами так, як їхні закони пишуть. Пришлю скоро й Тобі «питальник».

Завдяки особистим листам маємо змогу по-новому побачити вже дещо монументалізованих постатей, як наприклад, В. Чорновола, побачити їх людський бік. Виявляється «зеківський генерал» та харизматичний політичний діяч був дуже практичною у побуті людиною – сам робив заготівлі ягід і грибів на зиму та ще й відсилав презенти кумі. І як просто і невимушено виглядає його ремарка на лівому полі аркуша: «Даруй за страшенний поспіх. Пишу вранці перед роботою. Кипить суп…»