Уже в часі війни фонди Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» поповнилися колекцією документів, фото, книг, листів, особистих речей історика й дисидента Валентина Мороза.

Серед цих артефактів є «Кобзар», виданий ще в радянські часи (1970 року) у Києві.

За свідченням вдови історика, Любові Мороз, Валентин Мороз любив його за невеликий розмір. Так його зручніше було носити з собою. На форзаці книжки є екслібрис «Ex libris В. Мороза», ймовірно, робота художника і політв’язня Опанаса Заливахи. Хоч, як свідчить, штамп на титульній сторінці цей «Кобзар» із бібліотеки івано-франківчан Марії та Ореста Путьків. Очевидно попередні власники подарували його В. Морозу, життя якого до арештів і видворення з СРСР, було певний час пов’язане з Івано-Франківськом, де він викладав в педагогічному інституті й де жили його перша дружина Раїса і син Валентин до еміграції.

Валентин Мороз (1936 – 2019) – історик, публіцист, учасник українського правозахисного руху, політв’язень радянських тюрем й таборів (1965 – 1969, 1970 – 1979).

У квітні 1979 року під тиском світової громадськості та після його п’ятимісячного голодування радянська влада обміняла В. Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох шпигунів. Згодом до нього приєдналася його сім’я – дружина Раїса та син Валентин. Жив у США, згодом – Канаді, де провадив наукову та публіцистичну діяльність. Захистив докторську дисертацію в Українському вільному університету у Мюнхені.

До України повернувся на початку 1990-х років. Замешкав  у Львові. Тут він був професором, завідувачем кафедри в Українському поліграфічному інституті та Львівському інституті фізкультури (тепер – Львівський державний університет фізичної культури ім. І. Боберського).

Викладав політологію в Львівській філії Української академії державного управління при Президентові України. Вийшло декілька перевидань двотомної праці Валентина Мороза  “Україна у ХХ столітті”.