27 вересня 2020 року у рамках Форуму Центральної та Східної Європи Via Carpatia у Національному Музеї-меморіалі “Тюрма на Лонцького” відбулася розмова з Андрієм Павлишиним, перекладачем, публіцистом та публічним інтелектуалом про постать Станіслава Вінценза.

Станіслав Вінценз був дуже цікавою фігурою — закоханий водночас у античну культуру і в Гуцульщину, яка стала тлом і центральним образом його тетралогії “На високій полонині”. Втім, ці прив’язаності, як і загалом біографія Станіслава Вінценза, були тільки тлом до головної теми розмови — книги спогадів С. Вінценза “Діалоги з совєтами”.

Свою книгу С. Вінценз писав після Другої Світової війни, у еміграції. У ній він відтворив та осмислив свій досвід у 1939 — 1941 роках — прихід “совєтів”, арешт його, як представника “класового ворога” — родина Вінцензів володіла невеликим підприємством — звільнення з ув’язнення у Станіславові (сучасний Івано-Франківськ), на масові прохання односельчан — українських селян, втечу через кордон до Угорщини, воєнні поневіряння…

Через перипетії відносин з видавцями та примхи читацької моди “Діалоги…” пережили три грунтовні редакції і сучасний текст книги — це остаточна, фінальна редакція, зроблена С. Вінцензом на базі попередніх двох.

Закономірно і якоюсь мірою символічно, що обговорення одної зі сторін тоталітарної агресії — вигнанства інтелектуалів — відбувалося у стінах споруди, яка стала місцем трагедії тих, хто залишився або не встиг втекти…